Анекдот хороший попался :)

[liryka 0]

Анекдот хороший попался :) Учитывая контент российских интернет-СМИ, есть предложение переименовать их домены вместо .ru- для официальных - .vru- для патриотических - .gru- для бульварных - .sru

[greezly 0]

))

[кротиха 0]

))) изящно.....и жизненно.... [+sign]"Тихо ползи, улитка, по склону Фудзиямы, вверх, до самой вершины " Басёползу.[-sign]

[liryka 0]

Ага, мне тоже понравилось!

[zakytina 0]

:)) [+sign]Вика и ТимкаЕсли можешь повлиять на ситуацию - не нервничай и повлияй. Если не можешь повлиять - тогда тем более не нервничай, все равно ты ничего не изменишь[-sign]

[liryka 0]

Лозунг РФ "фашизм не пройдёт!" звучит, как призыв расширить ворота.

[Птица_Феникс 0]

:)) ()

[ichbinnew_one 0]

Ещё говорят что его надо понимать буквально- фашизм в россии не пройдёт, он там хронический.

[lenochok 0]

поддержу))))

[Ларка 0]

:))) Было бы смешно, если бы не было так грустно

[lanaperova 0]

а я наткнулась в фейсбуке на Vitalii Chepynoga, сижу второй час ржу ,[+sign]Вторая половинка есть у мозга, жопы и таблетки. А я изначально целая!Фаина Раневская[-sign]

[Пумка 0]

Вспомнились Чародеи:))

[Ларка 0]

Москва, 1 травня 2014 р. - Пройдемте, вы задержаны за оскорбление президента. - За что?! Я же просто написал хуйло. - Начальство знает, кто у нас хуйло.Из ФБ Чепинога.

[AlfaRomeo 0]

Ггг)))

[Феррум 0]

о да, я его тож читаю [+sign]www.innalive.io.ua[-sign]

[boodyachok 0]

+ фееричный чел)

[lanaperova 0]

ой мамачЪкииии=)))))) Почитав чорновола... Зауважав соскіна... Я пропоную ізмірять уровєнь долбоїбізма в чорноволах... Полний чорновол - це 100% Ілларіонов - 99, царьов - 140... Перепрошую пам"яті В"ячеслава Максимовича... Це те "яблуко", шо йобнулось кілометрів за двадцять від яблуні...[+sign]Вторая половинка есть у мозга, жопы и таблетки. А я изначально целая!Фаина Раневская[-sign]

[lanaperova 0]

пишет о своей поездке в африку(длинно) В общим, вдоволь надивившись на звірів, я рішив двигаться дальше - на море, на океан, на острів, який звався Пемба і знаходився в государстві Мозамбік. На Пембу треба було летіть по небу. І я полетів. Але, навєрно із-за того, що в аеропорту я напився віскі з кока-колою, посеред польоту мені внізапно захотілось в туалєт. А у африканських самольотів є одна така странна особенность: в них нема туалєтів... Не знаю чого, може їм не треба... Все це було дуже печально, але, на моє щастя, по дорозі літак сів на дозаправку на острові Занзібар. На Занзібарі я хотів побувать з самого дєцтва, уже тільки з-за самого його названія. Правда не в туалєті в аеропорту, а просто на Занзібарі, ну то нюанси...Коли я вернувся назад, то чорний льтчик сказав мені: слухай, чувак, ми тут всім самольотом летим на Дар-ес-Салам, і тільки ти один на Пембу. Так шо ти оставайся тут і жди слєдующого самольота, а ми полетіли дальше. Опредільонна логіка в його словах конєшно була, і я сказав - окей. Льотчик повеселів і од харошого настроєнія викинув мій чемодан на взльотну полосу. Чемодан упав і поламався. З нього випала красіва дерев"яна булава, яку я виміняв у вождя одного з мєстних плємьон на своє чорне пальто. Вождь надяг пальто на себе і рейтинги його зразу ж повисились...Я стояв на взльотній полосі і грівся на африканському сонці. Якщо так можна сказать про температуру в районі семидесяти градусів. В одній руці я держав поламаний чемодан, а в другій - регалію племенної масайської власті, яку, як я вже упоминав, виміняв на пальто. То, що в мене в даний момент не було з собою пальта, це було даже харашо...Як не странно, слєдующий самольот прилетів і довіз мене на Пембу. За рульом самольота була біла дєвушка. Як тільки самольот коснувся ногами землі, то перше, що вона зробила - це відкрила бутилку пива і випила її з горла. Думаю, їй було страшно...Аеропорт на Пембі був похожий на добротний курінь. По аеропорту ходили невеликі кури і клювали мусор. На вулиці передвигалися дєвушки. Красіві чи ні- непонятно, бо вони з ніг до голови були замотані в якісь чорні простирадла. Мені вспомнився товариш Сухов і Абдулла... На лавці сиділа руда обізяна і гойдала ногами, коли неї сидів старожил, який не робив нічого, а просто наблюдав, як протікає жизнь...Чомусь в аеропорту мене ніхто не зустрічав, вопрекі договорьонностям. Ну я пока не переживав. А через час став переживать. Я подзвонив чуваку, який мені організував цю поєздку, і який тут колись був, і спитав у нього - що за херня? Він відповів мені: ну, якась накладка, піднімись на другий етаж і закажи таксі... А я йому сказав: ти шо, ахєрєл, тут нема ніякого другого етажа... І чувак положив трубку... Мабуть у нього розрядився теліфон...На небі заходило велике і червоне африканське сонце... Сутеніло. Над головою весело порхали гігантські летючі миші... З кожним кругом вони підбіралися до мене ближче. У однієї я замітив зуби і недобрий взгляд... До аеропорту прийшов якийсь распорядітєль і повісив на нього старий ржавий замок... Я пойняв, що нада якось дєйствувать...Я піймав якогось ізвозчика і жестікуліруя об"яснив йому свої затруднєнія. Він попросив подивиться мій готельний ваучер. Подивився на ваучер, а потім на мене і сказав просту, але дуже страшну для мене фразу: "Чувак, так тобі треба на Мозамбік..."... Секунд піісят я переварював получену інформацію... І потім спитав: а це шо? - А це Танзанія, чувак... Я, як би це сказать, - розстроївся...Оказалось, шо по печальному стєчєнію обстоятєльств, в Африці не одна, а дві Пемби (мало їм, плять, одної було). Одна на Мозамбіку, друга - в Танзанії. І я прилетів не на ту... Відстань між двома Пембами не то шоб дуже велика, ну пару тисяч кілометрів набереться. В общим пішком - ніяк...Треба було десь ночувать і цей ізвозчик пообіщав повезти мене в готель. В хороший. Парадайз, - сказав він. Ну, не довіз. Бо нас догнав якийсь мєстний жандарм на машині і перегородив дорогу. На жандармі був шльом времьон Вільгельма Першого Гогенцоллерна і клєтчата рубашка. Між жандармом і ізвозчиком відбувся увлікатєльний діалог. -Шо, падла, опять везеш туристів убивать? - весело спитав жандарм - Нє, просто катаю, - відповів йому ізвозчик і почервонів ( почервонів це метафора, бо він був чорний як ботинки і це ще було ноччю). Але чуствувалось, шо йому стидно...Жандарм (дай Боже, йому здоров"я) посадив мене до себе в машину і повіз в якусь ночлєжку. Правда не Парадайз, ну мені вже було всьо-равно. В номері був матрас і умивальник. Я позвонив в рум-сервіс і попросив шось ззісти. Через півчаса до мене постукали в двері. Перед дверима стояла баба в грязній кохті, в руках у неї була одна варена чищена картоплина. Грязна й холодна. Вона протягла її мені, я сказав "сенк"ю"... Плотно повечерявши я ліг спать. Спав я тривожно і преривисто, за вікном протівно кричали осли.[+sign]Вторая половинка есть у мозга, жопы и таблетки. А я изначально целая!Фаина Раневская[-sign]

[кoнфеткa 0]

хе-хе, а продолжение есть? :)) [+sign]Хуг![-sign]

[pertsovka 0]

ой, спасибо за на_водку) пост про кофе это что-то, читаю дальше)

[lanaperova 0]

у него много историй, зайдите к нему в ФБ, я пол дня уже там торчу [+sign]Вторая половинка есть у мозга, жопы и таблетки. А я изначально целая!Фаина Раневская[-sign]

[lanaperova 0]

Aфрика (начало) Одного разу, не послухавши Корнєя Івановича Чуковського, я поїхав в Африку. Мені так хотілося. Там я дивився на животних. Африка була красіва і загадочна. Мені сподобалося. Ніколи не думав, що Африка зовсім не жовта, а - зелена. Я ніколи також не думав, що може бути стільки відтінків зеленого кольору...Ну, в остальному, - Африка як Африка. Слони ходіли по савані і фотографірувалися з туристами. Потом отдихали коло річки і срали великими купами гавна. На березі лежали крокоділи і дивилися на слонів з завістю. Вони були худі, зубаті й голодні. Якийсь їхній предок колись ковтнув Сонце, ну це вже були не ті крокоділи, виродились, чмошники. Ще там були гієни. Уночі вони хотіли їсти, ну од них все поховали. Із-за цього вони прогризли металічну каністру і випили керосін. Керосін був, мабуть, вкусний, бо не осталось ні крихти.Ще там була чорна мамба. Це така подла гадюка. В отлічії от других подлих гадюк, які кусаються тіки тоді, коли на них наступиш, ця сука кусалася просто так, раді інтірєса. Вона даже могла спеціально гнаться за тобою, шоб больно і смертельно укусить вобше без повода. В обшим шось тіпа москаля...Левів я бачив два рази. Жалкоє зрєліще. Який там царь звєрєй... Худа, знедолена і вонюча істота, всиджена мухами по саму гриву. По ночам вони їли полосатих зебр, шо не визивало ніякої жалості і сочуствія, бо зебри - дуже тупі (про москалів повторяться не буду)А увечері в лагерь прийшов бабуїн. І не сам, а з нєвестами. Нєвест було багато, і, судя по всєму, вони були в нього закохані, до безтями, бо самозабвєнно лизали йому красну жопу на глазах у всього народу. Побачивши в мені потенціального конкурента (не ісключено, шо із-за внєшності), бабуїн на мене заричав і показав мені кулака. Я на нього заричав тоже і тоже показав кулак. Він прийняв визов і побіг до мене великими прижками. Ну, я не то шо б злякався, але понімав, шо це не мій район, і тому втік і закрився в палатці. В отвєт, нагла й тупа тварь забрала мій кросовок і два носка, які мирно сушились при дорозі. Потом сів у траву і почав його (кросовок) одягать на ногу. Самиці йому помагали й сочувствували. Ніхера в них не вийшло. Тому він вернувся і насрав у мене під дверима демонстративно. Я приоткрив двері і сказав йому в глаза: "Підар...", а він кинув у мене кусок трави... На цьому контакт між видами приматів закончився...Ночував я в "готелі", який находився прямо на баобабі. Це було романтично, але тривожно. Бо якась непонятна тварь цілу ніч цей баобаб громко і самозабвєнно гризла. Часа в чотири утра я пойняв, що від мене до неї осталось сантиметра три, і тому сон не йшов... Утром я вийшов на поріг в виді вітки якогось дерева і застав там стрикозу. Стрикоза була розміром з середню собаку і їла якусь кістку, яку акуратно тримала в руках. Наскіки я пойняв, кістку вона забрала у мухи, що сиділа віткою вище і дивилася на це надруганіє. Муха була значно менша, десь розміром з голуба. Вона була синьо-жовто-красно-зеленого цвєта і з очима тіма "Рой-бен"... Коли я вийшов на порог, обидві подивилися на мене з інтірєсом... Тому я втік і визвав охрану. Охрана прийшла з двома автоматами АКС і одним коп"йом, і ударила стрикозу сапогом. Вона полетіла вниз і больно ударилась головою об пеньок. Потом полізла в кущі, - зализувать рани і, навєрно, лєлєять плани коварної помсти. А муха втекла. Муху трогать не можна, сказала охрана (це були масаї, і я їх боявся не менше ніж мухи), бо вона може напасти і одкусить, напрімєр, ключицю... Я охотно повірив... Потом вони повели мене під конвоєм на завтрак... В кущах шось страшно шелестіло, а вони сказали: це фігня, просто бегемот... А наступного ранку я полетів на океан, на Мозамбік... Ну, не зовсім удачно, м"ягко говоря... Я про це завтра розкажу...[+sign]Вторая половинка есть у мозга, жопы и таблетки. А я изначально целая!Фаина Раневская[-sign]

[vkontakte 0]

ахахаааа :))) класс!

[lanaperova 0]

и про колхоз + Отож, значить, працював я на тому районному радіо, і іногда їздив в командіровки, бо це поощрялось. Але труситься по всьому району на старих ПАЗах, які були виготовлені ще тоді, коли Роксолану навіть в плєн не взяли - я манав... В мене була машина, ну проблєма заключалася в тому, що вона була не в мене, а в батька. Він мені її давав, ну рідко і злобно. Він з опита прекрасно понімав, що од мого пользованія машиною нічого приятного не буде, і він був правий (ну, це отдєльна тема, потом якось). Машина називалася "Москвич 412" Іжевського автомобільного заводу. Вона була оранжевого цвєту з разводами сіро-коричнєвого, ну, в общим, - цвета гавна, якшо хто не пойняв. По своїй суті, кстаті, - тоже..."Москвич" - це вообше тема окремого разговора. Якось мого батька, після 12-річного користування "Москвичем", угоразділо заїхать на станцію тєхобслуживанія, і там його спитали, коли він останній раз міняв масло. На що батько відповів, що він його вообще ніколи не міняв і даже не собірався. Вони сначала не повірили, але потім подивились - і повірили... "Москвич" - це машина такої конструкції, шо він, може, й хотів би поламаться і трохи отдихнуть на больнічному, але ламаться там особо не було чому (тіки "пальці" цокали - це для знатоків) і тому він їздив собі обрічьонний... І вообще він ("Москвич") вів себе як старий колгоспний кінь, лучші годи якого давно позаді. Хотя і понятно, шо ніяких "лучших годів" у нього не було у принципі, ніколи.Але у машини був свій характер, і, даже, не побоюсь етого слова, - норов. Якось ми з батьком поїхали в поле косить траву для кролів. Кролі сиділи дома і ждали їди. Вони не знали, шо траву треба косить, а може даже про це не задумувались ніколи. Потом, трохи пізніше, вони, до речі, наїлись якоїсь ядовитої хрєні і передохли всі до одного. Жодного крєпкого парня на всю клітку не найшлося, так сказать... Слабаки... На що батько справедливо зауважив: "Щоб ви здохли, тварі неблагодарні"... Ну це було бессмислєнно, бо вони були абсолютно мертві ще задовго до оглашенія даного проклятія...І вообще, раз уж на то пошло, то я вам скажу, що кріль - це така твар, шо якщо його воврем"я не вбить, то він об"язатєльно здохне. От така подла натура і отвратітєльний характер... Кстаті, при чому тут кролі? - Шось я увльокся... Ну, ладно...Отож, значить, косили ми ту траву (ми тоді ше не знали, що кролі збираються накласти на себе руки. А якби знали, то, мабуть би не косили; а може й косили б всьо равно, хрен його зна, сєльське животноводство - воно достаточно бессмислєнне й безпощадне)І, значить, батько на косьбу рішив взять льогкий аперитів у виді трьохлітрової банки води з колодязя. Банку ми поставили в багажник на мішки, а багажник оставили одкритий. Банка побачила сонце і створила "ефект лінзи", через шо мішки загорілися... Ми з батьком смішно і заразітєльно бігли по степу, шоб ліквідіровать пожар і це нам таки удалося. Я думаю, "Москвич" подумки сміявся. Йому було не больно...Його внутріннє духовне нутро було вижжене за багато років до того...Значно пізніше я купив модний чорний Мерседес і дав батькові проїхаться за рульом. Він проїхався і провірив тормозну сістєму... Дєло в том, шо на "Москвичі" треба було начинать підтормажувать десь за три з половиною кілометра до целі. Мерседес цього не знав, бо родився в Германії. В общим, батько доволі громко ударився головою об лобове стікло і сильно пом"яв новий зелений картуз, який я йому купив, по случаю, на Монмартрі в Парижі, в гламурному магазіні "Таті" за 1 євро... Потім, виліз з Мерседесу й сказав: "Ну, - таке, хай буде..." Мені здалося, що йому стало обідно за "Москвич"...Ну, в общим, соррі за таке вступлєніє. Отож, я їздив по колгоспам і шукав інтерв"ю. А колгоспники - люди скромні і замкнуті (по утрам) і інтерв"юірованію практично не піддаються. Вони тікали й ховалися від мене від мене, як хтиві й преступні бугхалтери від налогового інспектора. Одного разу я обманним путьом увірвався в красний уголок на ферму до доярок. Вони сиділи за столом, пили горілку, їли сало з молодою картоплею і готовились к єжеднєвному трудовому подвигу... Разговорить їх не удалось, бо вони скромно тупили очі долу, м"яли передніки і казали: "та, ми просто работаєм, та й усьо"... Потом мені предложили випить, і я согласився. Через час я доїв корову "Зорьку". Вона, судя по всьому, страдала, ну мовчала... Хотя і вздихала...В слєдующий раз мені удалось поймать комбайнера-героя. Він намолотив десять норм за день і йому за це дали орден... Я його захватив коло ферми, коли він ішов у контору і курив папіросу... -Як трудові успєхи? - поінтересувався я в нього... -Та які там, нахер, успєхи, процідив він мрачно крізь зуби, і ударив чоботом нахальну чорню свиню, яка прямо посеред дороги приймала спа-процедури в калюжі п"ятилєтньої видержки... Свиня не отреагірувала ніяк. Вона була худа, грязна і улибчива...Потім, в столовій, коли він (комбайнер) трохи розслабився, то признався мені, що орден - це бонус. А на 10-ть норм за смєну він поспорив з головою колгоспу на три літри самогонки... Голови колгоспів були тонкі психологи і знали як мотівірувать подчіньонних. Після трудового подвига комбайнер-герой сидів з орденом в президіях, страдав від сушняку і нудних промов, понімав, що трудовий подвиг був ошибкою, і вообше, все - тлєн і суєта... Потом його якось піймали в нерест на Дніпрі з дінамітом і хотіли судить за убійство риб, ну передумали, бо ударники труда мають право на опредєльонне безрассудство...А напередодні 9 мая і, соотвєтственно, Дня побєди, я поїхав на інтерв"ю до ветерана войни, інваліда і майже героя Совєцького Союза (два Ордена Слави, і "За отвагу")... Це оказався доволі симпатичний і приятний в общенії дід...Коли я зайшов в город, то дід проворно стрибав по городу на одній нозі і заглядав в усі закутки. Оказалось, він шукав свою другу дерев"яну ногу, яку спеціально заховала баба, по причині того, щоб дід часом не пішов в магазін... В магазіні продавалися три вешчі: красіві ситцеві плаття, хліб і горілка. І було абсолютно понятно, що діда той хліб абсолютно не інтересує, вже не кажучи про ситцеві плаття...Отчаявшись знайти протез, дід громко але безнадьожно заявив: "Ну, я їй, блядюзі, покажу"... Ця угроза була явно розщитана на публіку... Публікою був я, а дідові було стидно, що він не найшов ногу... Покорившись судьбі, він присів на присьбу і розказав мені як він брав Берлін і Рейхстаг, в якому жив не хто небудь, а сам Гітлєр... Ну, було понятно, що баба, в даний конкретний отрєзок істоичного врємєні, - сильніша і вліятєльніша ніж Гітлєр... І це було грусно і безісходно...Я пішов в магазін і купив бутилку горілки. Ми випили з дідом за Побєду... Під деревом гніздилися хрущі, і дід про їх сказав: "Ич, які..." Ще я спитав його, де він втратив ногу, ну дід відповів уклончиво: "Всякого бува..."... Пізніше я дізнався, що ногу дід втратив уже в относітєльно мирне врем"я, коли через употріблєніє алкоголя попав під красний комбайн "Нива"... Я думаю, що він і сам уже про це не помнив... Тому, це не важно... В общим, в СССР битва за врожай іногда була не менше опасна, чим битва за Берлін..[+sign]Вторая половинка есть у мозга, жопы и таблетки. А я изначально целая!Фаина Раневская[-sign]

[____________ 0]

угу, у него аншлаг :-) [+sign]Общительная, симпатичная девушка без комплексов продаст вагон цемента.Никогда не встречайтесь с мужчиной, у которого в кошельке есть кармашек для мелочи. (Коко Шанель)[-sign]