А давайте делиться любимыми стихами.

[Joan 0]

Ромашка. Василь Симоненко Цвіла ромашка в полі на межі,До сонця й вітру бісики пускала,Аж доки руки лагідні, чужіРомашку для букета не зірвали.Ромашко! Ти п’яніла від тих рук,Ти цілувати їх була готова,Для них за біль своїх образ і мукТи не знайшла докірливого слова.Благословляла тихо мить ясну,Коли в його потрапила тенета,А він тебе і не любив одну,А лише як прикрасу для букета.

[Льдинка_ 0]

Александр Вертинский Ваши пальцы пахнут ладаном(посвящение Вере Холодной)Ваши пальцы пахнут ладаном,А в ресницах спит печаль.Ничего теперь не надо нам,Никого теперь не жаль.И когда весенней ВестницейВы пойдете в синий край,Сам Господь по белой лестницеПоведет Вас в светлый рай.Тихо шепчет дьякон седенький,За поклоном бьет поклонИ метет бородкой реденькойВековую пыль с икон.Ваши пальцы пахнут ладаном,А в ресницах спит печаль.Ничего теперь не надо нам,Никого теперь не жаль. [+sign]Пока живу – надеюсь! [-sign]

[редко_бываю 0]

Іван Драч. Крила. (Новорічна казка) Через ліс-переліс,через море навкісНовий рік для людей подарунки ніс:Кому — шапку смушеву,кому — люльку дешеву,Кому — модерні кастети,кому — фотонні ракети,Кому — солі до бараболі,кому — три снопи вітру в полі,Кому — пушок на рило,а дядькові Кирилові — крила. Був день як день, і раптом — непорядок,Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.Пробивши вату, заряхтіли радо,На сонці закипіли сині крила.Голодні небом, випростались туго,Ковтали з неба синє мерехтіння,А в дядька в серпі — туга,А в дядька в серці — тіні.(Кому — долю багряну,кому — сонце з туману,Кому — перса дівочі,кому — смерть серед ночі,Щоб тебе доля побила,а Кирилові, прости Господи,—крила). Жінка голосила: «Люди як люди.їм доля маслом губи змастила.Кому — валянки,кому — мед од простуди,Кому — жом у господу,а цьому гаспиду,прости Господи,— крила?!» Так Кирило до тями брів,І, щоб мати якусь свободу,Сокиру бруском задобрив,І крила обтяв об колоду.Та коли захлинались сичі,Насміхалися зорі з Кирила,І, пробивши сорочку вночі,Знов кипіли пружинисті крила.Так Кирило з сокирою жив,На крилах навіть розжився —Крилами хату вшив,Крилами обгородився.А ті крила розкрали поети,Щоб їх муза була небезкрила,На ті крила молились естети,І снилося небо порубаним крилам.(Кому — нові ворота,кому — ширшого рота,Кому — сонце в кишеню,кому — дулю дешеву,Щоб тебе доля побила,а Кирилові — не пощастить жеотак чоловікові! — крила.)