Индивидуальная программа реабилитации

[ANNA_UA1 0]

Индивидуальная программа реабилитации Родители детей, имеющих статус инвалида, кто недавно (в течении последних года-двух) заполнял ИПР, очень прошу поделиться опытом и впечатлениями, можно сюда, можно в мыло [email protected][+sign]Не берите от жизни все - не донесёте:))[-sign]

[кошка 0]

а у нас такую бумагу заполнили в поликлинике, и у меня есть ее ксерокс. А она вообще для чего нужна?

[ANNA_UA1 0]

Для того чтоб родители смогли реализовать право ребенка на комплексную реабилитацию в соответствии с "Законом про реабілітацію".Рекомендую прочитать "Положення про индивідуальну програму реабілітації"А вот механизм этой реализации предстоит строить и за права свои бороться.[+sign]Не берите от жизни все - не донесёте:))[-sign]

[кошка 0]

ясненько, надо глянуть, но у нас там почти ничего не написано+ только про школу и физкультуру, что можно все)

[kolega 0]

що саме вас цікавить? Іпр заповнюється педіатром, завіряється вкк, або завідуючою і все. Вписується все, що має стосунок для максимальної реабілітації

[sooooooooooooos 0]

в нас невролог або педіатр вписує в карту кожен курс лікування і реабілітації, отримані засоби реабілітації, оновлюється ІПР кожні 2 роки через ЛКК. Туди вписують і плани на реабілітацію та відновне лікування. Як на мене - ше один бєсполєзний папірчик

[ANNA_UA1 0]

Дуже добре, що ІПР у вас заповнюється, дуже погано, що ви сама вважаєте її "бєсполєзний папірчик" тоді як вона є інструментом реалізації вашого права впливати на хід реабілітації дитини. Просто ви (як і 99,9% батьків) ним не користуєтесь, к великому задоволенню Мінфіну, Мінсоцу, МОЗ та МОН, оскільки ця пасивність батьківської спільноти дозволяє залишати питання у напівсовковому стані. І це при тому, що інститути громадянського суспільства (батьківські громадські організації) існують вже 20 років і всі ці роки намагаються творити зміни (і дещо вдалося, хоча б сам факт існування ІПР)Отже, крок перший - читаємо "Закон про реабілітацію інвалідів в Україні" та "Положення про індивідуальну програму реабілітації"Крок 2 - беремо бланк ІПР та вписуємо туди все, що хочемо бачити в КОЖНОМу розділі (можна проконсультуватись з фахівцями, які працюють з дитиною, почитати літературу, можна звернутись до мене - я ознайомлюсь з ситуацією та висловлю думку)Крок 3 - вимагаємо вписати все, що ви вважаєте за потрібне в тому чи іншому розділі. Якщо вам відмовляють, та ще і принижують, сміються в обличча або задушевно разповідають про те, як немає коштів - вимагаємо письмову відмову або пишемо офіційне звернення у відповідну вищу інстанцію.Крок 4 - НЕ ПІДПИСУЄМО ІПР, допоки не задоволені ваші вимоги.Крок 5 - звертаємось до суду. Такі прецеденти вже були в Росії. Саме завдяки батьківським позовам до суду в США та Західній Європі, є така величезна кількість послуг для людей з інвалідністю за бюджетні (а не батьківські) кошти. Наприклад, вже 10 років тому батьки в США самі наймали АВА-терапевтів (для реабілітації дітей з аутизмом), а потім скул дистрикт компенсував їм витрати (при наданні підтверджуючих документів). Але це тягнулось місяцями, тому батьки не втрачали дорогоцінний час та спочатку платили самі. Але батькам вдавалось та вдається отримати від держави витрачені кошти. Тому там так багато приватних центрів, сервісів, терапій тощо[+sign]Не берите от жизни все - не донесёте:))[-sign]

[ANNA_UA1 0]

Дякую, це мене цікавить. Я так зрозуміла, що крім лікарів, ніхто не заповнює розділи А саме так і не повинно бути. Експерти ЛКК некомпетентні в питаннях педагогічної, професійної та багатьох інших видів реабілітації. До того ж, законодавство передбачає участь батьків (або самого інваліда) в визначенні змісту ІПР[+sign]Не берите от жизни все - не донесёте:))[-sign]

[ANNA_UA1 0]

Это очень плохо:((( см мои комменты ниже Удачи вам!:)[+sign]Не берите от жизни все - не донесёте:))[-sign]

[kolega 0]

)))) трохи не так.Проте я підозрюю, що ви можете щось запропонувати, дітям з проблемами опорно рухового апарату Я описала свій досвід, бо більше нічого немає, навіть ортопедичне взуття роблять по три місяці зараз

[kolega 0]

О, я теж неуважна. вже дочитала))), проте навіть рішення проблеми з памперсами дозволило би мамам дихати вільніше, а ще

[ANNA_UA1 0]

Ось моя пошта [email protected] Я відкрита для спілкування. Свою позицію виклала в постах у ций темі. Не заперечую важливість забезпечення памперсами, готова подумати, чим допомогти, особливо якщо ви опишите наявний стан справ.При цьому вважаю, що треба працювати над системними змінами[+sign]Не берите от жизни все - не донесёте:))[-sign]

[sooooooooooooos 0]

дякую за вашу небайдужість) в мене дитина з діагнозом ДЦП, важкий хлопчик, все що ми навчились робити за 7,5 років - багато думати, ше більше говорити і, перепрошую, проситися в туалет. Тобто памперсами не користуємось взагалі. Але про проблему з памперсами знаю від багатьох знайомих з такими дітками.Мій Петрусь не ходить, не сидить, не сідає, трошки повзає по-пластунськи, Реально - крім технічних засобів реабілітації, ортопедичного взуття і соціальної допомоги не користуємось нічим. А що моїй дитині пропонують державні санаторії і реабілітаційні центри? Я то можу вимагати, щоб мені вписали в ІПР фізичну реабілітацію в Козявкіна 4 рази в рік і соціальну в Петьо в Будапешті, але хто дитині то всьо оплатить, крім тата?) Коли я везу дитину на реабілітацію у Львів, я знаю, що там індивідуальний підхід, хороші масажист і інструктор ЛФК, які дійсно займаються з дитиною, а не масажують через день ручку-ножку-півспини. Але воно мені коштує 6 тис. за два тижні.А взагалі - в мене складається враження, що спеціалісти в соцзабезі отримують премію за то, шо їдять нам, мамам хворих дітей, нерви. Останній приклад. Цього року ми хотіли взяти парту-стійку, але спеціаліст нам повідомила, що змінились норми забезпечення дітей-інвалідів - 1 парта видається раз на 6 років, а не на 4, як раніше. Я написала начальнику Тернопільського соцзабезу листа, попросила пояснень. Виявилось, нам можна отримати парту-стійку, але потрібна довідка ЛКК про зміну антропометричних даних дитини. Питання - а спеціаліст не знає про таку можливість? Відповідь - ну вас багато, а я тут одна і т. д. і т. п. Ну це лише один такий випадок... спецвелосипеда ми чекаємо вже більше року, взуття шили Петрусю півроку, бо фінансування не було. Отаке

[ANNA_UA1 0]

Я з вами згодна. Щодо конкретики: 1) стосовно фахівців соцзахисту - не берить близько до серця, є така штука: професійне вигорання. Для них це лише робота, вони її роблять як можуть. Головне- що ви змогли вирішити своє питання, респект вам. Змогли це, то зможете і щось інше:)2)якщо вам щось довго не надають - не лінуйтеся, нагадуйте про себе "листами щастя" у відповідні інстанції. Інакше держава з радістю та словами "війна, війна, бла-бла" не буде робити для інвалідів взагалі нічого3)стосовно вписування та забезпечення тих видів реабілітації в тих закладах де ви б хотіли - так, я чудово розумію, що для того, щоб робити так, як я описала, треба бути таким собі "термінатором", в якого стріляють, а він іде вперед та виконує місію. Так робити може не кожна пересічна людина, що ж казати про наших батьків, які нерідко задавлені, виснажені, травмовані... Але я знаю, що саме особливе батьківство часто дає особливі сили та вмикає внутрішні ресурси. І ще я знаю, що якщо не вимагати (правильно, грамотно, за допомогою юристів) , то ніколи нічого не буде в Україні - ерготерапії, сенсорних кімнат, кондуктивної педагогіки тощо4) можливо, інститут Петьо в Будапешті - це вже занадто, а ось клініка Козявкіна у власній країні за державний кошт раз на рік - за це можна і поборотись. Ви знаєте, що діти з Москви приїзджають до Козявкина за муніципальне фінансування? Їх знаменита 18-та лікарня ще возмущається з цього приводу, що не їм ідуть ці кошти, а "хохлам". Так це не просто, над цим треба думати та радитись з юристами5) пишить мені на [email protected], маю деякі міркування стосовно вашого хлопчика[+sign]Не берите от жизни все - не донесёте:))[-sign]